юрисконсульт Київського міського
Центру роботи з жінками
Власенко Н.М.
- 1.Загальні поняття про права дитини
З давніх-давен люди мріяли про вільне щасливе життя без насильства, жорстокості, приниження. Для досягнення цього люди повинні мати певні права – права людини.
У стародавньому світі права людини були дуже обмеженими.
Раб не мав права розпоряджатися власним життям. Водночас навіть найбагатший рабовласник Єгипту за найменшої примхи фараона міг потрапити до в’язниці,а то й позбутися життя. І пізніше люди не були рівними.
Права людей відрізнялися залежно від стану, до якого вони належали, релігії, яку сповідували, тощо. Лише в часи Великої французької революції вперше було проголошено принципи рівності й свободи всіх громадян незалежно від будь-яких обставин.
Втім, проголосивши це, революція сама порушувала головне право людей – право на життя, зокрема, під час кривавого якобінського терору. Близько століття знадобилося Франції для того, щоб у країні склалася справжня демократія, були гарантовані права людини. Визнання прав людини проголосила й держава “Нового світу” – США. Серед перших документів держави, що діють до нашого часу, – “Біль про права”, який є складовою Конституції Сполучених Штатів Америки.
Не відразу були визнані права людини в нашій країні. У Російській імперії, складовою якої була більша частина України, до 1861р. існувало кріпацтво.
Тільки після революції 1905р. громадяни дістали політичні права. У 1917р. революційні події дали надію на вільне й справедливе життя мільйонів людей. На жаль, сподівання не здійснилися. У 1917-1920рр. на території України розігралися криваві події громадянської війни, під час якої права людей повсюдно ігнорувалися. Після встановлення радянської влади чимало людей зазнавали переслідувань, були заарештовані, навіть страчені за свої політичні й релігійні переконання. У багатьох випадках “докази” їх провини були сфабриковані, а “зізнання” добували за допомогою насильства й тортур. Покарання призначали без додержання судової процедури, позасудовими органами. Для боротьби з незгодними використовували психіатрію (людину, яка критикувала існуючі порядки, могли визнати психічно хворою і направити на примусове “лікування”), обмежували громадянські права.
10 грудня 1948р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. У документі сформульовано головні, загальноприіняті права людини, які повинні гарантувати всі країни. Вони конкретизовані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, що були підписані в 1966р. Сьогодні ці документи визнала більшість країн світу, зокрема і Україна.
Крім названих, є й інші міжнародні нормативно-правові акти, що стосується прав людини, міжнародні угоди, які захищають права окремих категорій людей, зокрема Конвенція про права дитини, Конвенція про ліквідіцію всіх форм расової дискримінації і багато інших. Діють угоди, покликані забезпечити права жінок, учасників бойових дій, військовополонених тощо.
Приєднавшись 1991 року до Конвенції про права дитини, ратифікувавши її та підписавши Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, наша держава взяла на себе великі зобов’язання в царині забезпечення прав людини.
Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Діти ростуть і розвиваються щодня, незважаючи на економічну кризу і соціальні негаразди. І, на жаль, майже щодня помирають: через відсутність ліків, через необачність, жорстокість і сваволю окремих дорослих, від чийогось слова, ножа або кулі, наркотиків чи власної руки. І якими складними не були обставини, далі зволікати не можна. Ми повинні піклуватися про наших дітей уже сьогодні, повинні оберігати їхнє здоров’я, забезпечувати їх свободу і гідність, створити умови, за яких кожен зможе повною мірою розкрити свої здібності.
Усе в житті людини починається зі сприйняття світу очима дитини. Саме тому важливо, коли вона знає свої права з дитинства. Усі ми різні. Але рівні у своїх правах. Кожна дитина становить надзвичайну цінність не лише для своїх батьків, а й для всього світу, саме тому, що вона унікальна й другої такої немає і не буде.
Дитиною вважається людина віком до 18 років . Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. У світі живе понад 1 мільярд підлітків у віці 10-18 років, що складає понад 1/5 всього населення Землі. Близько 85% підлітків живе у країнах, що розвивається.
Усі діти є рівними у своїх правах. Всі діти незалежно від походження, кольору шкіри, національності та статків батьків є рівними у своїх правах. Це особливо важливо для побудови демократичного суспільства, адже обмеження в правах за будь-якою ознакою призводить до конфліктів і суперечок не тільки між людьми, а й поміж державами.
Кожна дитина має право на любов і піклування. Інтереси дітей повинні забезпечуватися першочергово як із боку держави, так і з боку батьків, й узагалі, усіх дорослих. У світі 540 мільйонів дітей. Кожна четверта дитина живе у небезпечних, нестабільних умовах.
Кожна дитина має невід’ємне право на життя. Життя кожної дитини є найціннішим не лише для батьків. Життя людини є найвищою цінністю, що належить їй від природи і на яку вона має право, невід’ємне, незалежне, та природне. Ст. 27 Конституції України визначає “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати права людини.” Мається на увазі захист від свавілля з боку держави та інших громадян – ніхто не може позбавляти людину життя, це є неприпустимим для держави, її органів, різних політичних сил. Закони мають обмежувати владу держави над особою. Кожен також має право захищати своє життя і здоров’я, життя й здоров’я інших людей від протиправних посягань. Кожна держава повинна забезпечувати виживання та здоровий розвиток дітей – своїх маленьких громадян. В Україні із 1000 новонароджених 22 дитини вмирає, не досягши 5-річного віку.
Кожна дитина має право на захист від викрадення та продажу. Обов’язки держави полягають у тому, щоб докладати всіх зусиль для запобігання викраденню дітей, торгівлі дітьми та їх, контрабанді. Нещодавно до Кримінального Кодексу України було внесено статтю, що передбачає суворе покарання за торгівлю людьми.
Кожна дитина має право на власну думку. Кожна дитина може вільно висловлювати власну думку та погляди, причому цим поглядам повинна приділятись увага при вирішенні будь-яких питань, що стосується цієї дитини. Власна думка кожної дитини має для суспільства таку ж вагу, як і думка дорослої людини. Учені довели, що діти, маючи невеликий життєвий досвід і рівень знань, щодня успішно вирішують важливі завдання, витрачаючи на це менше часу, ніж дорослі, і вже тому заслуговують на особливу увагу.
Кожна дитина має право на мирні зібрання та об’єднання. Дитина має право зустрічатися з іншими людьми, вступати до асоціацій, об’єднань або ж створювати їх. В Україні зараз існує понад 400 громадських організацій, які працюють для дітей і разом із дітьми. В нашій державі навіть діє спеціальний закон про молодіжні та дитячі громадські організації.
Кожна дитина має право на особисте життя. Діти мають право на захист від втручання в їхнє особисте, сімейне життя. Не можна брутально втручатися у листування дітей, зводити на них наклеп та обмовляти. Конституція України визначає “Кожній особі гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції”, це означає, що органи держави, посадові та службові особи не мають права на ознайомлення з приватною інформацією, що передається за допомогою засобів зв’язку, та на її розголошення. Держава гарантує недоторканість всіх видів кореспонденції громадян і телефонних розмов, які не повинні прослуховуватись. Законослухняність і громадянська свідомість, притаманні демократичному суспільству, починаються з дотримання права кожної дитини на особисте життя, із поваги до її честі й гідності.
Кожна дитина має право на інформацію. Держава забезпечує доступ дітей до всебічної інформації. Заохочується поширення засобами масової інформації матеріалів,що стосуються соціальних, культурних питань розвитку дитини. Держава також запобігає розповсюдженню та впливу шкідливої для дитини інформації. Щороку в Міжнародний День дитячого мовлення, який припадає на середину грудня, понад 2000 теле- і радіокомпаній світу роблять все для того, щоб це право стало реальністю для дітей. Постійно зростає кількість дітей, які беруть участь у керівництві радіохвилями і демонструють свої таланти всіма можливими засобами.
Діти не повинні стати жертвами насильства. Держава захищає дітей від брутального поводження з боку батьків або інших осіб. Жодна дитина не може бути піддана катуванню, знущанню, незаконному арешту або позбавленню волі. Конституція та інше законодавство України забезпечують право дитини на захист від насильства. І все ж, за даними соціологічних досліджень, кожна третя дитина в Україні хоча б раз у житті зазнала жорстокого поводження, фізичного чи психічного насильства.
Особлива увага про дітей-сиріт. Держава повинна забезпечувати захист дитини, яка позбавлена сім’ї, надаючи відповідну альтернативу сімейному піклуванню. Сьогодні в Україні близько 160 тисяч дітей живуть у державних дитячих будинках та інтернатах. З них майже 90 тисяч – сироти і діти, які з різних причин залишилися без піклування батьків. Держави – сторони Конвенції ООН про права визнають право дитини, яка передана компетентними органами на піклування з метою догляду, захисту, фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування.
Особлива турбота – дітям-інвалідам! Кожна дитина-інвалід має право на особливий догляд, освіту та підготовку для повноцінного, гідного життя в умовах, які забезпечують їй максимальну самостійність та соціальну інтеграцію. В Україні 120 дітей з кожних 10 тисяч є інвалідами, і ці показники щороку зростають через зниження рівня медичного обслуговування, складні соціально-економічні умови та несприятливу екологічну ситуацію.
Кожна дитина має право на медичну допомогу. Кожна дитина має право на медичну допомогу за найвищими стандартами, котра може бути реально забезпечена. Держава повинна надавати первинну медико-санітарну допомогу, проводити профілактику хвороб. Конституція України (ст. 49) гарантує кожному право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Для цього держава передбачає низку гарантій. Важливою гарантією можливості отримання кожним медичної допомоги є проголошена в Конституції неприпустимість скорочення існуючої мережі державних та комунальних медичних закладів. Ці заходи вживаються для того, щоб кожна дитина не була позбавлена доступу до ефективної охорони здоров’я. В Україні за останні 5 років показник захворюваності підлітків виріс на 14%. Серед дітей 12-14 років здоровими є лише 52,8% хлопчиків та 36,3% дівчаток.
Кожна дитина має право на освіту. Кожна дитина має право на освіту, обов’язок держави полягає в тому щоб забезпечити безкоштовну обов’язкову початкову освіту, заохотити до середньої освіти, доступної для кожної дитини. Це право не лише проголошено, а й забезпечується діяльністю нашої держави. Найважливіші гарантії освіти закріплено в Конституції України та Законі України “Про освіту”.Конституція України проголосила доступність освіти та безоплатність її отримання в державних і комунальних закладах. Закріплено також відкритий характер освіти, тобто кожному забезпечено можливість вступу до різних навчальних закладів, доступу до різних форм отримання освіти. Гарантією освіти є створення розгалуженої мережі закладів освіти.. Також держава забезпечує доступність вищої освіти для всіх, залежно від рівня здібностей. Освіта має бути спрямована на максимальний розвиток особистості, таланту, розумових та фізичних даних дитини. Освіта повинна готувати дитину до активного дорослого життя, виховувати повагу до батьків, культурних традицій, мови та цінностей інших людей. У країнах, що розвиваються, понад 130 мільйонів дітей шкільного віку не мають доступу до освіти. Дівчатка становлять 60% всіх дітей, які не відвідують школу.
Кожна дитина має прво на розвиток талантів. В кожній дитині закладено певний дар. Усі діти малюють,співають. Завдання держави полягає у тому, щоб не лише вчасно помітити талановитих дітей, а й сприяти розвитку їхніх талантів та обдарувань. Сьогодні в Україні діє понад 2,5 тисячі позашкільних закладів – палаців і центрів творчості, різноманітних клубів та гуртків, шкіл мистецтв, де діти можуть розвивати свої таланти.
Кожна дитина має право на національну самобутність. У кожного народу є своя мова, традиції, релігія, обряди. Діти мають право користуватися своєю національною культурою, рідною мовою та сповідувати свою релігію. Сьогодні у світі існує 189 країн, тисячі націй і народностей зі своїми традиціями, культурами, мовами, визнання й повага, до яких дозволяють реалізувати право кожної людини, кожної дитини на національну самобутність.
Кожна дитина має право на відпочинок. Кожна дитина має право на відпочинок, дозвілля та участь у культурному й творчому житті. А ще діти мають одне особливе право – право на гру, адже, граючись, вони пізнають світ, розвиваються й готуються до дорослого життя.
Жодна дитина не повинна залучатися до примусової праці. Закон, дозволяючи брати на роботу неповнолітніх, водночас встановлює особливі правила їх, роботи, захищає їх інтереси, охороняє здоров’я та можливості подальшого розвитку. Конституція України забороняє використовувати працю неповнолітніх на небезпечних для них роботах. Кожна дитина має право на захист у тих випадках, коли їй доручається робота, яка може потенційно загрожувати її здоров’ю. Держава встановлює мінімальний вік для прийому на роботу і визначає вимоги до умов праці неповнолітніх. Держава також повинна захищати інтереси дітей від усіх форм експлуатації. Близько 250 мільйонів дітей у країнах , що розвиваються, працюють. Багато з них – на шкідливому й виснажливому виробництві. Їхні найелементарніші права, здоров’я і саме життя, як правило, перебування під загрозою.
Захист прав неповнолітніх правопорушників. Неповнолітніми у кримінальному праві вважаються особи віком до 18 років. За злочини, вчинені після настання 16- або 14-річного віку, неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності, однак законом передбачено декілька положень, які пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю злочинців. Дитина, яка порушила закон, має право на поводження, що сприяє розвитку в неї почуття власної гідності та значущості; зважає на вік дитини і націлене на національну інтеграцію. Дитина, яка порушила закон, має право на основні гарантії, а також правову та іншу допомогу під час захисту. В Україні частка злочинів, вчинених неповнолітніми, за останні 5 років зросла в 1,2 рази. А кількість підлітків, які скоїли злочин повторно, за той же час збільшилася на 19 %
Дітей не можна залучати до бойових дій. Держава повинна вживати всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали прямої участі у військових діях. Жодна дитина віком до 15 років не повинна призиватися на службу до Збройних сил. Держава повинна піклуватися про дітей, які постраждали від збройних конфліктів. У 90-х роках у збройних конфліктах у різних частинах світу загинуло більше 2 мільйонів дітей, було важко поранено понад 6 мільйонів дітей, осиротіло – понад 1 мільйон, стало біженцями – більше 15 мільйонів дітей.
Кожна дитина має право знати свої права. Держава, зобов’язана якнайширше ознайомлювати як дорослих, та і дітей з правами, закріпленими у Конвенції ООН “Про права дитини”. Не лише держава й громадські організації намагаються ознайомлювати якомога більше дітей і дорослих Конвенцією ООН “Про права дитини”.
Кожна дитина має право на міжнародну допомогу. Діти, які з вини дорослих політиків чи стихійного лиха (землетрусу, повені, радіоактивне забруднення) стали біженцями, мають право на отримання Міжнародної допомоги, які надають міжнародні, урядові організації, а також прості люди, яким не байдужа доля дітей, які постраждали від стихійного лиха чи воєн. “Ініціатива 20/20”, висунута в 1994 році, наголошує, що 20% офіційної допомоги країн-донорів та 20% бюджету країн, що розвиваються, повинні спрямовуватися на базові соціальні служби в інтересах людського розвитку.
В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими законами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.
Як бореться наша держава з цим явищем?
Стаття 149 Кримінального кодексу України встановлює:
1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Експерти наголошують, що, згідно з текстом статті, притягти до відповідальності за здійснення будь-якої незаконної угоди щодо передачі людини можна тільки в тому випадку, якщо має місце її переміщення через державний кордон України. Під дію закону, таким чином, не підпадають ситуації, якщо такі дії відбуваються в межах України.
Потребує уваги і проблема захисту жертв торгівлі дітьми та їх реабілітація, розробки на національному рівні керівних принципів щодо захисту жертв до, протягом і після кримінального розслідування. Навіть у разі доведення факту продажу чи використання дитини з метою сексуальної чи трудової експлуатації потерпілим важко домогтися компенсації. Звинувачену у торгівлі дітьми людину можуть посадити на 15 років за грати, конфіскувавши при цьому її збереження та майно. Проте коли доходить до цивільного позову про відшкодування моральних і матеріальних збитків потерпілих, то виявляється, що майно та гроші вже конфісковані і стягувати нема чого. Якщо, за рішенням суду, призначена конфіскація, то найчастіше трапляється так, що потерпіла особа знову ж таки не може отримати через суд відшкодування.
- 3.Нововведення в українській судовій системі для неповнолітніх
Нині українські правники, задіяні в судовій системі, звернулися до більш досконалої правової системи, яка б одночасно і захищала підлітка, і запобігала повторному скоєнню злочину. Йдеться про ювенальну юстицію, яка успішно практикується в інших країнах.
У 1917 році у Києві, Харкові, Одесі, які тоді входили до складу Росії, були створені спеціальні суди для неповнолітніх. Функції судді виконував мировий суддя, в компетенцію якого входили розгляд справ неповнолітніх та судовий нагляд за роботою установ, що брали на себе турботу про малолітніх правопорушників.
Характерними особливостями цього суду були:
– одноособовий розгляд справи мировим суддею, який обирався із числа місцевих жителів певного судового округу;
– спеціальна професійна підготовка судді (знання дитячої психології, при цьому перевага надавалася лікарям і педагогам);
– широка предметна підсудність;
– відсутність формальної судової процедури (у тому числі формального обвинувального висновку);
– спрощений судовий розгляд, який полягав у бесіді судді з підлітком за участі його опікуна;
– застосування опікунського нагляду як засобу впливу;
– оскарження рішень суду в особливому відділі з’їзду мирових суддів.
Нині ювенальна юстиція України отримала новий поштовх. У більшості судів вже запроваджена спеціалізація з розгляду справ неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику щодо цієї вікової категорії, а й психологію та педагогіку. Було підписано Закон про захист прав неповнолітніх, у якому визначена необхідність створення спеціальних судових палат для розгляду справ неповнолітніх. Рекомендації з цього питання були направлені в суди. Концепція щодо створення ювенальної юстиції в Україні була розроблена робочою групою у складі фахівців з Верховного Суду, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Фундації “Захист прав дітей”, Українського центру “Порозуміння.
Чинниками, що вплинули на вибір саме цього напряму у сфері захисту прав дітей, — при виникненні конфлікту із законом — стали: різкий спад виробництва, розбалансування економічних відносин, зростання безробіття, зниження сукупного доходу сім’ї, руйнування інституту дитячих дошкільних закладів, зменшення доступності медичних послуг, погіршення екологічних умов тощо. Ці обставини призвели до погіршення демографічних показників, росту дитячої безпритульності та злочинності.
В нових умовах держава має запровадити більш прогресивну систему соціальної реабілітації дітей, які вступили у конфлікт із законом, яка б відповідала сучасним вимогам. Міжнародна та вітчизняна практика свідчать, що запровадження ювенальної юстиції є важливим фактором, який позитивно впливає на суспільство та сприяє зміцненню позицій місцевих громад. Ефективною складовою ювенальної юстиції є програми з відновного правосуддя: це й виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство.
Ювенальний суд як центральний орган ювенальної юстиції розглядає справи про злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків по відношенню до дитини; цивільні справи, де постраждалою стороною є дитина. При цьому ювенальне судочинство має бути якомога більше гуманізованим, і Концепція пропонує для цього такі механізми:
- зміна преференцій у судочинстві — поступовий перехід від виконання каральних функцій правосуддя до відновних, реабілітаційних та охоронних;
- утвердження нового погляду на жертву як важливий суб’єкт судового процесу;
- застосування принципу використання неюридичних знань (з психології та педагогіки) в ювенальному судочинстві України.
Пропонується особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства:
- надання переваги запобіжним заходам, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою;
- особливі умови утримання неповнолітніх під вартою;
- дотримання прав дитини, визначені міжнародним та вітчизняним законодавством у процесі досудового слідства.
Крім того, пропонуються такі напрямки гуманізації ювенального судочинства:
- розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (програми відновного правосуддя);
- розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим у процесі здійснення правосуддя.
Важливим етапом становлення ювенальної юстиції є створення інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть:
- підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя;
- підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема, прав на житло;
- профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння його соціальній адаптації та реінтеграції.
- 4.Як здійснюється захист прав дитини?
Захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюється правоохоронними органами і органами опіки і піклування (ст. 8 СК).
До перших відносяться:
– Прокуратура,
– Органи внутрішніх справ.
Прокурор, захищаючи права дітей, використовує наступні способи:
– пред’явлення позову про позбавлення батьківських прав (ст. 70 СК), обмеження в батьківських правах (ст. 73 СК), про відміну усиновлення дитини (ст. 142 СК);
– пред’явлення в суд, орган опіки і піклування заяви з вимогою про відновлення (визнанні) порушеного (оспореного) права дитини (ст. 21 Закону «Про прокуратуру України»);
– безпосередньо беручи участь в розгляді судом справ про захист прав дитини (ст. 35 Закону « Про прокуратуру України»; ст.ст. 72, 73, 125, 140 СК України);
– внесення застереження про неприпустимість порушення прав дитини надалі і уявлення про усунення порушень закону (ст. 24, ст. 25 Закону «Про прокуратуру України»);
– опротестовування актів інших адміністративних органів, що мають пряме відношення до захисту прав дітей (за наявності підстав, передбачених законом (ст. 23 Закону «Про прокуратуру України»).
Органи внутрішніх справ беруть участь в примусовому виконанні рішень, пов’язаних з відбиранням дитини (ст. 79 СК), а також в розшуку осіб, що ухиляються від виконання присуджень по суперечках, пов’язаних з вихованням дітей (пп. 14 ст. 10 Закону “Про міліцію”, ст. 3, 6 Указу Президента України “Про міліцію суспільної безпеки (місцевої міліції) в України”). Також ВВС проводять індивідуальну профілактичну роботу з сім’ями, в яких порушуються права дитини; з батьками, не виконуючими або неналежно виконуючими свої обов’язки по вихованню, навчанню або утриманню неповнолітніх дітей; беруть участь у виявленні фактів порушення прав дитини в сім’ї; у необхідних випадках здійснюють підготовку справ по позбавленню і обмеженню батьківських прав.
Захист прав дитини в сім’ї входить також в компетенцію Комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. Згідно ст. 11 Закону “Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх” в обов’язку цих комісій входить:
* пред’явлення до суду позову про позбавлення і обмеження батьківських прав;
* здійснення заходів по захисту і відновленню має рацію і законних інтересів дитини, виявленню і усуненню причин і умов, сприяючих їх бездоглядності, безпритульності;
* організація, у разі потреби, контролю за умовами виховання, навчання, утриманню неповнолітніх дітей;
* підготовка матеріалів, що представляються в суд з питань, пов’язаних із захистом прав дитини в сім’ї.
Відповідно до ст. 121 СК України органи опіки і піклування виявляють дітей, що залишилися без піклування батьків, ведуть облік таких дітей і виходячи з конкретних обставин втрати піклування батьків обирають форми їх пристрою, а також здійснюють подальший контроль за умовами їх утриманню, виховання і освіти. Крім цього, органи опіки і піклування: пред’являють позов про позбавлення батьківських прав, обмеження батьківських прав, виступають в ролі відповідача у справах про відновлення в батьківських правах, відміні обмеження батьківських прав, дають висновки у справах, пов’язаним зі встановленням усиновлення, відміною усиновлення, дають висновки по суперечках, пов’язаних з вихованням дитини в сім’ї, відповідно до ст. 79 СК беруть участь у виконанні рішень суду у справах, пов’язаним з вихованням дітей.
В даний час в більшості органів опіки і піклування всю роботу по захисту прав неповнолітніх виконує як правило один фахівець (інспектор) з охорони дитинства. Це призводить до того, що вдається виконувати тільки саму невідкладну роботу, як правило пов’язану з представництвом інтересів неповнолітнього в суді, підготовкою висновків (часто непрофесійних, у зв’язку з відсутністю необхідних для цього навиків і знань), по запиту суду і т.д. Таким чином у органів опіки і піклування немає можливості захищати права дітей належним чином, у зв’язку з чим пропонується провести реформу цих органів. Основними елементами реформованого органу опіки і піклування будуть:
– розширення круга дітей, захист прав і законних інтересів яких здійснюють органи опіки і піклування;
– введення системи соціального патронату над дітьми (сім’єю), потребуючими в державному захисті;
– складання Плану по захисту дитини – акту органу опіки і піклування, в якому встановлюється перелік заходів щодо забезпечення прав і законних інтересів дитини, потребуючої в державному захисті, терміни їх виконання, встановлюється чітке розмежування відповідальності при виконанні плану між сторонами, що беруть участь в процесі виховання і утриманню дитини;
– розподіл повноважень по опіці і опікуванням між декількома вповноваженими главою органу місцевого самоврядування службами;
– створення (перепрофілювання) установи, що надає патронатне виховання (установи для утриманню, виховання і підготовки дитини, потребуючої в державному захисті, до приміщення в сім’ю а також по пошуку, відбору і навчанню патронатних вихователів, наданню сприяння у вихованні і проведенні реабілітаційної роботи з дітьми і т.д.);
– розмежування прав і обов’язків по захисту прав і законних інтересів дитини, тобто розподіл обов’язків по законному представництву інтересів дитини між уповноваженою службою (установою), кровними батьками (законними представниками дитини) і патронатним вихователем;
– контроль уповноваженої служби за станом розвитку дитини, потребуючої в державному захисті.
Можливість швидкого упровадження і успішного застосування описаної вище моделі є сумнівною, оскільки вона багато в чому списана із західних моделей, і ефективність її роботи в наших умовах не була спеціально досліджена.
Таким чином, захист прав дитини в судовому порядку торкається випадків порушення його прав в сім’ї, якщо виникає суперечка про виховання дитини. А захист прав дитини, особливо того, хто втратив батьківське піклування, входить в сферу діяльності органу опіки і піклування. Тому пріоритетним і найпоширенішим способом захисту прав дитини є не судова, а адміністративно-правовий захист, здійснюваний органами опіки і піклування. Саме ці органи вповноважені державою на виконання захисних функцій, які здійснюються по різному, залежно від конкретної ситуації. Важливою передумовою захисту цими органами прав неповнолітнього є тісний контакт і взаємодія з прокуратурою, ВВС, Комісіями у справах неповнолітніх і іншими державними і суспільними організаціями.
Приведений перелік державних органів, що захищають права дітей навряд можна вважати вичерпним, оскільки на місцях участь в захисті прав дітей можуть брати і інші органи, число яких постійно росте (Центр соціальної допомоги сім’ї і дітям, Центр психолого-педагогічної допомоги населенню, Центр екстреної психологічної допомоги по телефону, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, Центр допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків).
Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини – закріплена в ст.56 СК України можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років – в суд. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування.
Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості.
Право дитини на самозахист означає існування обов’язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.
Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення.
В даний час Україна зобов’язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет–універсальна – єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур (ст. 12 Конвенції). Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об’єкту “захисту” в активного суб’єкта.
Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейський Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може виплатити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов’язковими для виконання державою-відповідачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства.
При цьому в прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги.
Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також – права на пошану особистого і сімейного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання.
Справи такого роду проти України також вже подаються.
Права та обов’язки дітей
|
Права
|
Обов’язки
|
| 1 . Усі діти мають право на любов і турботу
2. Всі діти рівні у своїх правах
3.Особлива турбота — дітям-інвалідам
4. Усі діти мають право на повноцінне харчування
5. Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля
6. Усі діти мають право на освіту
7. Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом
8. Діти мають право вільно висловлювати свої погляди
9. Всі діти мають право на медичну допомогу
10. Всі діти мають право на вільне спілкування
11 . Особлива турбота — дітям без сімей
12. Жодну дитину не можна примусово залучати до праці
13. Всі діти мають право на інформацію
14. Жодну дитину не можна ображати або принижувати
15. Всі діти мають право на життя |
1 . Поважати і любити своє оточення. Ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас
2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини
3. Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм
4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів
5. Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим
6. Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання
7. Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону
8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав’язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні
9. Цінувати і дбати про своє здоров’я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби
10. Поважати співрозмовників. Коректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету
11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас
12. Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров’ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці
13. Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах
1 4. Не ображати і не принижувати оточуючих
15. Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки |
|
5. ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН.
Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов’язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).
За Законом України “Про оборону” вiд 6 грудня 1991 р., оборона України – справа усього народу. Обов’язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України “Про загальний вiйськовий обов’язок та вiйськову службу” від 25 березня 1992 р. та “Про альтернативну (невiйськову) службу” від 12 грудня 1991 р.
Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов’язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов’язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.
Бiльш докладно взаємнi обов’язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм’ю.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою
