uk Ukrainian

ДНЗ "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою"

01.02.2019

ПОДВИГ НА БЕРЕГАХ ТРУБЕЖУ: 100 РОКІВ ТОМУ КОЗАКИ ВОРОНЬКІВСЬКОЇ СОТНІ ПОВТОРИЛИ ПОДВИГ ГЕРОЇВ КРУТ

Відзначення пам’ятної дати – це ще одна нагода схилити голови перед пам’яттю героїчних борців, які віддали своє життя за мирне майбутнє нашої держави.

Близько трьохсот українських козаків (за іншими даними — 170) 4-5 лютого 1919 року повторили подвиг Героїв Крут.

Сміливці утримували впродовж двох діб наступ загарбницького війська московських окупантів, щоб виграти час для евакуації українського уряду з Києва до Житомира. 

Проаналізувавши всю наявну інформацію про ту подію, можемо констатувати: молоді українці козацького роду і духу ціною свого життя на два дні зупинили просування ворога до столиці України. Вони здійснили подвиг, що мав не тільки стратегічне, а й політичне значення.

Політичний результат — не менш значущий: упродовж цього короткого часу Директорія Української Народної Республіки змогла евакуювати свої урядові установи зі столиці у глибинні місцевості контрольованої нею території держави.

І нарешті — дуже вагома моральна складова результату героїчного вчинку: більшовики, всупереч сподіванням, не ввійшли тріумфально до Києва. Герої-козаки, вступивши в нерівний бій з добре озброєним ворогом, не тільки зруйнували його плани на швидке захоплення української столиці, а й, безперечно, стали в очах усіх майбутніх поколінь  рятівниками честі й гідності нації.

Щорічно сотні українців беруть участь у вшануванні Героїв Трубежа. Цьогоріч до київської делегації приєдналися викладачі та курсанти Державного навчального закладу «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою». Вони поклали квіти до пам’ятного знака і взяли участь у мітингу. У промовах було зазначено, що цей бій справді можна назвати легендарним, адже за своїм значенням і силою духу він стоїть в одному ряду з Крутами! Це день Української Слави! Це день Української Звитяги! Це день Українського Героїзму

 

ІНФОРМАТИВНО

Два дні тривав запеклий бій

Вороньківська сотня під проводом отамана Івана Черпака виїхала на річку Трубіж, що неподалік села Коржі Баришівського району Полтавської губернії (нині — Київщина), близько п’ятдесяти кілометрів від столиці (залізнична лінія Київ — Харків).

На жаль, у той критичний час у розпорядженні української влади, як і за аналогічної ситуації попереднього, 1918 року, не виявилося регулярних збройних формувань для відсічі ворога. 

До воронківців приєдналися козаки Бориспільської і Баришівської сотень Переяславського полку. Вони розібрали залізничну колію, замінували міст і зайняли оборонні позиції.

Саме там мали їхати більшовицькі війська бронепоїздами на Київ.

До козацького загону долучилося місцеве населення; вони разом гідно боролися з ворогом, але сили були нерівними… 

Два дні тривав запеклий бій. Козаки мали на озброєнні лише чотири кулемети, зо дві сотні гвинтівок, шаблі й револьвери, обмаль набоїв.

План був такий: зайняти оборону на правому березі річки, а на лівому, звідки мав з’явитися ворог, пошкодити колію, щоб перший більшовицький поїзд на повній швидкості зійшов із рейок і перегородив шлях наступним потягам. У такий спосіб можливо було затримати на кілька днів наступ ворога на Київ.

Але здійснити задумане не вдалося. Знайшовся зрадник, який видав план операції більшовикам. Тому їхній бронепоїзд зупинився перед пошкодженим відрізком колії, червоні заходилися лагодити колію й обстрілювати з гармат позиції українців. 

Козаки намагалися вогнем із кулеметів і гвинтівок перешкодити ворогам відновити рух поїздів. Проте перевага була на боці ворога. До більшовиків прибувало підкріплення, козаки потрапили у безвихідну ситуацію: не було від кого чекати допомоги…

Перебуваючи під безперервним обстрілом, усвідомлюючи свою приреченість, українці виявили величезну відвагу.

Вони не просили пощади, не втекли з поля бою. І лише  третьої ночі, скориставшись нічною темрявою, вцілілі, але втомлені, виснажені холодом, голодом і безсонням, безстрашні сини України організовано відступили, забравши більшість поранених своїх побратимів.

Понад півтори сотні вбитих і померлих від важких ран українських захисників більшовики поскидали в холодні води Трубежу. Але самопожертва воронківців не була марною. 

У бою полягло й немало ворогів… Невипадково героїчний бій вороньківських козаків на річці Трубіж порівнюють із подіями під Крутами.

Більшовики, всупереч сподіванням, не ввійшли тріумфально до Києва

За переказами, звістку про розгром сотні приніс у Вороньків гімназист, мабуть, учасник бою, під кожушком у нього виднілася закривавлена вишиванка. На запитання дружини одного з козаків, де її чоловік, юнак відповів: «На дні Трубежу».

Встановлено, що в бою полягло понад 70 повстанців із Воронькова і близько 30 із Березані, вони стояли на смерть, аби захистити рідну землю.

За історичними даними, Вороньків — давнє козацьке містечко, його мешканці завжди гордо стояли за правду, не хотіли коритися і мужньо чинили опір різним окупантам.

Історія Воронькова тісно пов’язана з часами славних гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Сулими, Якима Сомка, Івана Виговського, отамана Данила Терпила (Зеленого). За переказами, козаки Вороньківської сотні, яких об’єднав навколо себе сотник Іван Черпак, тримали зв’язок із вояками Зеленого.

Упродовж майже століття про героїчну подію 4-5 лютого 1919 року часів Національно-визвольної революції згадувати було небезпечно, адже радянська пропаганда називала бандитами всіх українців, які боролися проти комуністичного режиму. Тому рідні повстанців боялися розповідати дітям та онукам правду про подвиг і героїчну боротьбу їхніх батьків і дідів, але свято берегли пам’ять про них. 

Бій на річці Трубіж і постать отамана Черпака стали легендарними. Відомий поет, член Національної спілки письменників України Микола Карпенко, уродженець Воронькова, за почутими ще у дитинстві розповідями на схилі свого життя написав поему «Отаман Іван Черпак». Багато цінних відомостей про бій на Трубежі зібрав усередині 1990-х років Андрій Свирид, житель села Іванків Бориспільського району. 

Більшість із тих, хто повернувся з Трубежу додому, брали участь в антибільшовицькій боротьбі у складі різних повстанських загонів. Тих, хто дожив до початку 1930-х років, репресувала більшовицька влада.

.





Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Copyright © KPK comunication 2018 ® All COLLECTIVE KPK
Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: