Коваленко О., Шедько К.
У підлітковому періоді особливо гостро проявляються проблеми взаємостосунків між батьками та дітьми. У цьому віці (11-19 років) відбувається бурхливий розвиток як фізичної, так і психічної функції людини. Характерні різка зміна настрою та переживань, підвищена збудливість та імпульсивність. Надзвичайно великим є діапазон полярних почуттів. В цей період спостерігається наявність “підліткового комплексу”. Він включає в себе перепади настрою – від бурхливих веселощів до суму та навпаки. Причому достатніх значимих причин для цього немає.
З одного боку підлітки з ентузіазмом залучаються до активного громадського життя, а з іншої – із задоволенням залишаються наодинці з собою. Деколи їхня поведінка по відношенню до інших людей буває грубою та безцеремонною, хоча самі підлітки є дуже вразливими. Їх настрій коливається між сяючим оптимізмом та найпохмурішим песимізмом.
Прикладом може слугувати доля дев’ятнадцятирічної студентки університету, яка раптово покінчила життя самогубством. Батьки, друзі, викладачі були шоковані й розгублені. Вони журилися: “Вона ж ніколи не говорила про бажання покінчити з собою. Як же це могло трапитися?” І все ж при уважному розгляді були виявлені ознаки депресії. Дівчина протягом багатьох тижнів погано їла. “Я просто не голодна”, – говорила вона. Потім вона замкнулася, виглядала втомленою. Вона скаржилася, що не може зосередитися, що їй важко займатися, і що вона може не скласти
іспит, що наближується. Якось на уроці живопису вона намалювала дівчину, яка лежала на підлозі кімнати і навколо неї були розкидані таблетки. Дехто з друзів помічав, що часом вона заглиблювалася в думки про смерть, а в її розмовах з’явились дивні жарти про вмирання. Таким чином, слова та дії дівчини свідчили про можливість самогубства. Стає очевидним, що дорослим необхідно приділяти більше часу своїм дітям і намагатися зрозуміти, що вони насправді мають на увазі і про що думають.
Батькам необхідно звертати увагу на ознаки емоційних порушень, а саме:
– втрату апетиту або імпульсивну обжерливість, безсоння або підвищену сонливість, яких раніше не було у дітей;
– часті скарги на погане самопочуття (біль у животі, головний біль, постійну стомлюваність);
– незвично зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду;
– уникання контактів, ізоляцію від друзів та сім’ї, перетворення на людину-одинака;
– заглиблення у розмірковування про смерть;
– відсутність планів на майбутнє (“Чому це повинно мене турбувати? Адже завтра я можу померти”);
– раптові приступи гніву, що частовиникають через дрібниці.
В підлітковому віці актуальною стає проблема розвитку самосвідомості, оскільки підліток починає замислюватись на проблемами сенсу життя, ставлячи собі питання: “Навіщо живуть люди?”. Одне з ключових слів у цьому запитанні – “живуть”, тому освоєння життєвого простору у всій його повноті та цілісності – це одна з нагальних проблем підліткового віку.
Також підліток виокремлює для себе такі проблеми:
– проблема взаємостосунків з друзями, батьками, вчителями;
– проблема майбутнього;
– проблема самореалізації, самовизначення;
– проблеми, пов’язані з психосексуальними інтересами, коханням;
– проблеми осмислення особистої індивідуальності;
– проблеми формування установокна самостійне життя;
– проблема невідповідності власних ідеалів реальності.
Для батьків у цей період проблеми їхніх дітей виглядають інакше:
– шкільні прогули підлітків;
– “ступор” у навчанні;
– агресивна поведінка;
– сумнівні приятелі;
– втечі з дому;
– зловживання алкогольними напоями, тютюнопаління;
– психічні розлади;
– суїцидальні тенденції.
У чому різниця переживань, що властиві підліткам та їх батькам?
Відомий психолог К.Левін називав підлітка людиною, котра вийшла із світу дитинства і не потрапила у світ дорослих. Іншими
словами, проблема полягає в тому, що підліток вже не бажає бути дитиною, але ще не може бути дорослим в очах своїх батьків, та й у своїх власних. У стосунках підлітків з дорослими постійно виявляється актуальною проблема свободи та відповідальності за неї. Батьки, що надмірно піклуються про дитину, вимагають від підлітка самостійності, відповідальності, але в той же час постійно керують ним, обмежують його можливості. Батьки часто не помічають власні парадоксальні команди, наприклад: “Будь самостійним”, “Ти вже дорослий”, “Ти ж чоловік” і – одночасно з цим – “Туди не йди”, “Ти ще малий”.
Парадоксальні команди створюють у підлітка відчуття безвиході і часто призводять до крайнощів. З іншого боку, проблема виховання дітей ставить перед батьками також парадоксальне завдання: дорослі
повинні контролювати, оберігати й керувати тими, кому по мірі дорослішання
необхідно ставати все більш автономними індивідуальностями. З досвіду роботи відомо, що парадоксальні команди призводять до крайніх рішень з боку підлітків – це або повна відчуженість від батьків, або злиття з ними. Збоку дорослих можливий зсув контролю до тотального або до повної його відсутності.
Розглянемо ще один парадокс, характерний для підліткового періоду. Безперечно, підлітки багато сил і часу віддають спілкуванню з ровесниками. Здавалося б, значення дорослих суттєво зменшується, але це не зовсім так. Підлітку необхідне спілкування з дорослими – це обумовлено насамперед проблемами перспективного життєвого самовизначення: запалити “вогонь життя” в молодої людини може лише людина зріла.
Підліток, який з різних причин не отримує необхідного в спілкуванні з членами своєї родини, намагається компенсувати це на вулиці. Важливо звернути увагу на наступне: в більшості випадків якщо підліток не задоволений стосунками з дорослими у своїй сім’ї, то батьки ці самі стосунки вважають цілком прийнятними. Вони не розуміють сутності взаємин, що склалися, – переоцінюють або недооцінюють їх. Таке нерозуміння дітей швидше всього виникає через педагогічну позицію дорослих та регламентоване спілкування в сім’ї. Дорослі не завжди приділяють достатньо часу своїм дітям та мало з ними взаємодіють.
Дітям та батькам для ефективного спілкування
не обов’язково погоджуватися завжди і в усьому. Якщо виникають розбіжності у поглядах, то важливо дати відчути дитині, що любов та підтримка зберігаються.
Важливість нерегламентованого спілкування з дітьми підтверджена багатьма дослідженнями. Виявилося, що характер та тривалість такого спілкування суттєво впливають на самооцінку дитини. У підлітків, яким є з ким довірчо поспілкуватися, стійка самооцінка. Юнаки та дівчата, які задоволені своїм щирим спілкуванням з дорослими, здатні самостійно, без допомоги інших, глибоко аналізувати і оцінювати якості своїх ровесників та дорослих.
Зовсім інша картина спостерігається у підлітків з неадекватною самооцінкою. Їм складно самостійно аналізувати та оцінювати ровесників та дорослих, результатом чого часто буває нерозбірливість у контактах, приєднання до асоціальних угрупувань, сект. Такі підлітки не вміють і не хочуть жити самостійно, нести відповідальність за свої дії, в їх поведінці проявляється недовіра, байдужість до всього.
Що ж робити батькам?
Однією з головних умов успішного “проходження” всієї сім’ї через кризу підліткового віку є прийняття підлітка таким, яким він є. Це означає прийняти спосіб життя молодих без осуду, гніву. Батьки мусять зрозуміти, як вони самі ставляться до всього нового, в тому числі й до негативного, що відбувається навколо. Адже якщо ви працюєте у тюрмі, то вам здається, що існують лише карні злочинці, а якщо відвідуєте церкву, то зустрічаєте багато віруючих людей. Складніше за все побачити життя об’ємно у русі, зберігаючи уявлення про те, що було вчора, що відбувається сьогодні та станеться завтра. Намагайтеся бути не лише батьками, але й учасниками суспільного життя.
Типовий батьківський конфлікт: батьки хочуть любити свою дитину, але не можуть прийняти її такою, якою вона є (не оцінюючи її як погану або хорошу). Дорослі поводять себе непослідовно: намагаються бути ніжними, а говорять різким тоном, в результаті дитина відчуває себе пригніченою.
Підліток сам проживає своє життя, а ви йдете з ним поруч лише до того моменту, доки не відчуєте, що він хоче і може обходитися без вашої допомоги.
Найскладніше у вихованні підлітка – вчасно відпустити його. Зрозумійте: чим більше ви чіпляєтесь за нього, тим сильніше він прагне відкинути вашу руку. Спалахи підліткової агресивності – це результат надмірної батьківської опіки.
Стежте, щоб ваші бажання та вимоги не розходилися з діями, це надасть вашій дитині почуття впевненості і сприятиме зміцненню довіри між вами.
Спробуйте не контролювати свою дитину, а взаємодіяти з нею, допомагати розвивати самоконтроль, надавати підтримку при визначенні життєвих цілей.
Довіра до дитини – запорука формування близьких стосунків.
Батькам немає необхідності відмовлятися від себе, оскільки цілком ймовірно, що на ваш докір: “Я віддав тобі все життя, а ти …” – дитина відповість: “А хто тебе просив?”. Їй потрібне не ваше життя, а ваша любов.
Література:
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М., 1998.
2. Миславский Ю.А. Саморегуляция и активностьличности в юношеском возрасте. – М., 1991
3. Фромм Э. Искусство любви. – М., 1990.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: