Часто згадую…
Через деякі обставини в 2014 році я вимушена була лишити все: і домівку, і роботу, і налагоджений побут, і поїхати в нікуди. Сказати, що мені було важко – нічого не сказати. Я не зовсім розуміла, що мені робити.
Спочатку зустріч з Ладою Миколаївною, а потім з Василем Сергійовичем все змінило у моєму житті. Я отримала роботу, з головою поринула у неї, почала спілкуватись з оточуючими людьми та відкривати дещо для себе корисне.
Активність і рух, який створює навколо себе директор, вражає. Мене приваблювало те, що слова і дії щодо поняття патріотизму – одновекторні. Нелегко працювати в колективі, де переважна більшість – особистості.
Вражає професійність Людмили Іванівни, яка вміло впливає на навчальний процес, охоплюючи увагою кожного учня, дає глибинні знання, по-материнськи ставиться до кожної життєвої проблеми.
Справжня мисткиня коледжу, перед якою хотілося б низько вклонитися, Валентина Саідівна приголомшує вмінням створювати витвори мистецтва. Дизайн її аудиторії, де й учні дивують своєю творчістю, нікого не лишає байдужим.
Взагалі, переважна більшість колективу – творчі люди. Один Михайло Олександрович Слизьконіс зі своїм ставленням до поезії чого вартий!
Покорив мене також духовий оркестр. Дитяча самодіяльність у закладі – окрема, надзвичайно позитивна тема.
Близькими людьми для мене стали Ольга Михайлівна, Ярослава Іванівна, Людмила Валентинівна, Тамара Петрівна, Наталія Геннадіївна, Вадим Георгійович… Вибачте, якщо когось не назвала. Про всіх пам’ятаю, з деякими спілкуюсь. Вдячна за підтримку та набутий досвід.
Всіх, всіх, всіх вітаю з 95 річчям навчального закладу – дуже поважною датою. Бажаю колективу міцного здоров’я, творчих успіхів, процвітання, кожному окремо – здійснення найпотаємніших мрій.
З повагою – Садаклієва Людмила Юріївна
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: