Часто згадую…

Через деякі обставини в 2014 році я вимушена була лишити все: і домівку, і роботу, і налагоджений побут, і поїхати в нікуди. Сказати, що мені було важко – нічого не сказати. Я не зовсім розуміла, що мені робити.

Спочатку зустріч з Ладою Миколаївною, а потім з Василем Сергійовичем все змінило у моєму житті. Я отримала роботу, з головою поринула у неї,  почала спілкуватись з оточуючими людьми та відкривати дещо для себе корисне.

Активність і рух, який створює навколо себе директор, вражає. Мене приваблювало те, що слова і дії щодо поняття патріотизму – одновекторні. Нелегко працювати в колективі, де переважна більшість – особистості.

Вражає професійність Людмили Іванівни, яка вміло впливає на навчальний процес, охоплюючи увагою кожного учня, дає глибинні знання, по-материнськи ставиться до кожної життєвої проблеми.

Справжня мисткиня коледжу, перед якою хотілося б низько вклонитися,  Валентина Саідівна приголомшує вмінням створювати витвори мистецтва. Дизайн її аудиторії, де й учні дивують своєю творчістю, нікого не лишає байдужим.

Взагалі, переважна більшість колективу – творчі люди. Один Михайло Олександрович Слизьконіс зі своїм ставленням до поезії чого вартий!

Покорив мене також духовий оркестр. Дитяча самодіяльність у закладі – окрема, надзвичайно позитивна тема.

Близькими людьми для мене стали Ольга Михайлівна, Ярослава Іванівна, Людмила Валентинівна, Тамара Петрівна, Наталія Геннадіївна, Вадим Георгійович… Вибачте, якщо когось не назвала. Про всіх пам’ятаю, з деякими спілкуюсь. Вдячна за підтримку та набутий досвід.

Всіх, всіх, всіх вітаю з 95 річчям навчального закладу – дуже поважною датою. Бажаю колективу міцного здоров’я,  творчих успіхів, процвітання, кожному окремо – здійснення найпотаємніших мрій.

 З повагою – Садаклієва Людмила Юріївна